Інноваційні системи навчання історії

План

1. Загальна характеристика інноваційних систем навчання.

2. Навчання у співробітництві.

3. Проектна система навчання історії.

4. Інтегрована (комплексна) система навчання.

1. Загальна характеристика інноваційних систем навчання

Термін “система” досить широко використовується в педагогічній літературі у поєднанні з поняттями “освіта” і “виховання”, головним чином, у значенні плану, порядку розташування складових частин цілого, а також як синонім стрункого, обґрунтованого, послідовного учіння.

Виходячи із загального визначення системи як поняття, система навчання в дидактиці тлумачиться як детермінований цілями комплекс елементів, який динамічно функціонує і вміщує в собі вчителів, учнів, зміст навчання, соціально-матеріальне середовище, а також взаємозв`язки між елементами, або як сукупність характерних способів керівництва навчальною роботою, прийомів і методів навчання, які реалізують певну педагогічну концепцію.

Щодо кількості і значення основних компонентів навчання як системи існують різні точки зору. Н.Кузьміна визначає п`ять елементів системи: метод, навчальну інформацію, засоби навчання, педагога і учнів. І.Лернер включав в систему вчителя, учнів, зміст освіти, засоби і методи навчання, причому зміст освіти виступає у нього як мета навчання.

В.Онищук, В.Паламарчук складовими системи навчання виділяли мету, зміст, мотиви учбової діяльності, форми, методи, прийоми і засоби навчання, контроль і корекцію вчителя, самоконтроль і самокорекцію учнів, результат навчальної діяльності.

Під інноваціями у навчанні розуміють (у широкому значенні) процес створення, поширення нових методів і засобів (нововведень) для розв`язання тих дидактичних проблем, які вирішуються звичними, традиційними методами, а також результат творчого пошуку нестандартних розв`язань різноманітних педагогічних проблем: нові технології, оригінальні дидактичні ідеї, форми і методи навчання.

Інноваційне навчання, на відміну від традиційного, спрямоване не на навчальний предмет і подання учневі певної суми знань, а, перш за все – на інтелектуальний розвиток особистості учня. На думку відомого американського педагога, не так вже важливо чогось вчити дітей, як важливо створити ситуацію, в якій дитина просто могла б вчитися сама і робила б це з задоволенням.

Засвоєння знань як основа навчання у традиційній системі, в інноваційному навчанні знаходиться на другому плані. Вони використовуються як засіб інтелектуального розвитку учня, формування його творчого потенціалу. Якщо брати історію просто як далекі в часі від нас події, - пише інший американський педагог Дж, Дьюї, - то тоді вона стає мертвою, нерухомою. Лише тоді її вивчення учнями набуває соціального, педагогічного значення, коли її розглядають як образ соціального життя людини та розвиток людства. Отже, на перший план в інноваційному навчанні висувається вироблення в учнів певних навичок наукового сприйняття історії, а саме:

1. Розвивати розуміння того, як минуле раніше було представлене та інтерпретоване.

2. Збирати та аналізувати матеріали, що надходять з різних джерел, і критично використовувати ці матеріали в історичному контексті (пам`ятаючи ключові ознаки і характеристики періоду розвитку суспільства або ситуації, що розглядаються).

3. Вибирати поміж різними версіями або тлумаченнями минулого кілька точок зору і давати їм оцінку.

4. Відрізняти факт від вимислу, викривати упередженість, необ`єктивність, стереотипність, шаблонність.

5. Робити незалежні та виважені оцінки і досягати справедливих і збалансованих рішень на підставі аналізу доступних фактів та вивчення широкого кола можливостей.

6. Розуміти, що ті чи інші історичні висновки можна знову оцінювати у світлі нових або заново переглянутих фактів.

Інноваційне навчання являє собою суб`єкт-суб`єктну взаємодію учасників навчання, одиницею управління якою є цілісна навчально-проблемна ситуація. У такому навчанні акцент зміщується з традиційних організаційних форм і методів на творчу імпровізацію вчителя, на його можливість відкривати, розробляти, удосконалювати і застосовувати творчі пізнавальні завдання для учнів. В загальних рисах можна говорити про пріоритети інноваційного навчання. Таким пріоритетом інноваційного навчання є групова та індивідуальна форма навчання. Групове навчання залучає до спільної роботи 5-6 учнів. У такій групі активно використовується спільний потенціал для розв`язання спільних завдань.

Отже, в інноваційному навчанні на перший план висуваються творчі і продуктивні завдання, які визначають суть і мотиви вибору навчальної діяльності учнів.

2. Навчання у співробітництві

Навчання у співробітництві або педагогіка співробітництва – система навчання яка ґрунтується на спільній діяльності вчителя та учнів, взаєморозумінні і гуманізмі, єдності інтересів і прагнень всіх учасників навчального процесу і має за мету особистісний розвиток школярів. У зазначеному контексті увагу привертає дидактична система французького педагога С.Френе.

Один з учнів цього відомого педагога М.Барре визначав: Педагогіка С.Френе – це не що інше, як співробітництво груп дітей з одним або кількома дорослими, зайнятих спільним пошуком, дослідженням, творчістю. Мета навчання, за С.Френе, полягає у максимальному розвитку особистості школяра. У зв`язку з цим головним завдання вивчення історії є не заучування матеріалу, а передусім а) розвиток творчих здібностей дитини, її прагнення до самореалізації; б) створення сприятливого середовища, яке спонукає учня до активної пізнавальної діяльності. Зміст навчання історії французький педагог вбачав в організації творчої, дослідницької діяльності. Знання добуваються дослідним шляхом, а не вивченням правил і законів. – зазначав С.Френе. Отже, інноваційною стороною системи С.Френе є прагнення організувати навчання як творчий процес співробітництва вчителя і учнів.

В американській педагогіці під навчанням у співробітництві розуміють навчання учнів у невеликих групах. Ця структура навчання базується на трьох основних принципах: заохочування – отримання однієї на всю групу бальної оцінки; індивідуалізації – виконання кожним учнем своєї частки групового завдання; рівних можливостей – привнесення кожним членом групи у спільний результат своє частки.

Зазначені принципи реалізуються в американських школах у трьох варіантах.

Перший варіант – навчання в команді. Учні класу поділяються на групи (по 4 учні). Вчитель спочатку пояснює матеріал, а потім учні в групах його обговорюють і закріплюють.

Другий варіант. Учні поділяються на групи (4-6 учнів в групі) і працюють самостійно над матеріалом, який задає їм вчитель. По завершенню роботи учні оприлюднюють результати своєї роботи.

3. Проектна система навчання історії

Проектна система (метод проектів, метод цільових завдань) – організація навчання за якої учні набувають знання, уміння і навички у процесі планування і виконання практичних завдань-проектів.

Своїм підґрунтям проектна система має концепцію Дж.Дьюї, що обумовило її схожість з лабораторною системою. Мета учбових проектів спрямована на створення умов для самонавчання учнів, збудження їхньої ініціативи, інтересів і особистих устремлінь.

Відповідно до мети, навчання за проектною системою складається з ряду дослідів, пов`язаних між собою таким чином, що відомості, отримані від одного досліду, сприяють розвиткові і збагаченню цілого потоку інших дослідів.

Автор проектної системи навчання американський педагог В.Кілпатрик вважає, що вивчення історії має бути зосереджене на соціальних проблемах людства в минулому і сучасному. Більша частина сучасної історії має поступитися місцем вивченню соціальних стосунків людей, соціальних проблем, які містять в собі більше історії, ніж є їх у історичних працях.

На сьогоднішній особливу увагу привертає дослід реалізації методу проектів, розробленого Р.Курбатовим (Росія). Основні положення цього проекту:

1. Надання максимально можливого ступеня свободи учням у питаннях змісту, фори роботи і складності завдань.

2. Пріоритет дослідницької діяльності.

3. Підключення до навчання всього досвіду дитини.

4. Побудова освіти як відповідь на реальні запитання учнів.

5. Поєднання раціонального та інтуїтивного у пізнанні.

6. Рівні можливості “сильних” і “слабких” учнів.

Інноваційний проект Р.Курбатова побудований на синтезі відомого методу проектів і школи “діалогу культур” та діалогової методики як складової.

Навчання за цією системою відбувається у три підходи: 1) - 5 класи – перше знайомство з матеріалом, який вивчатиметься в наступних класах; 2) 6-10 класи – кожному класу відповідає певна епоха, яка і вивчається в цьому класі; 3) 11 клас – осмислення всього, що вивчалось у попередні роки.

Теми проектів обігруються в кількох варіантах: “нотатки мандрівника” (“листи”, “щоденник”), які пишуться від імені історичної особи або від першої особи – учасника подорожі. Наприклад, мандрівка по Спарті чи Афінах; ситуація рішення, коли учень повинен зіграти роль певного історичного персонажа і, відповідно до власних переживань, прийняти рішення; діалоги, коли учень має можливість вести розмову з важливих світоглядних питань.

Приклади колективних проектів:

6 клас: 1) “Розкопки стародавнього Шумеру” (історія, мистецтво) – участь у складі експедиції Вуллі. 2) “Шліман розкопує Трою” (історія, мистецтво). 3) “Афінська демократія” (історія) - греки, які потрапили в полон до персів, доводять їм переваги демократії. 4) “В платонівській академії” (історія, діалоги, мистецтво) – звіт про стажування в академії. 5) “Мандрівка по Спарті і Афінах”. 6) “Реконструкція образу громадянина Афінської держави” (література, мистецтво, історія) – аналіз текстів Платона та Арістотеля.

7 клас: 1) “Хроніка останніх днів Риму” (історія) – складання хроніки. 2) “Послушник монастиря бенедиктинців” (історія, література, мистецтво) – лист молодої людини-послушника з роздумами про життя ченця. 3) “Діалоги з Августином” (діалоги, історія).

8 клас: 1) “Залиши надію кожен, хто сюди заходить” (історія, література) – образ “Пекла” у Данте в контексті культури Постренесансу. 2) “Заповіт Рабле” (історія, література) – складання тексту про ідеал людини майбутнього.

9 клас: 1) “Я пізнаю тут переодягнених аристократів (історія) – присутність і прийняття рішення на засіданні Конвенту від 21 лютого 1793 року. 2) “Гільйотина для Робесп`єра” (історія, література) – допомогти Робесп`єру врятувати республіку. 3) “Побачення з Банапартом” (історія) – промова на обіді на честь імператора.

Кожен проект має орієнтовний сценарій, який визначається темами індивідуальних проектів та орієнтовними запитаннями до них.

Приклади індивідуальних проектів: 1) “Що означає звільнити селян?”: Як звільнення селян відіб`ється на їхньому становищі? Як відіб`ється скасування кріпацтва на інтересах держави? 2) Напишіть за анонімного рецензента коментарі до “Руської Правди” і дайте його оцінку цього документу. 3) Дворянство є основою Росйської імперії, її становим хребтом. Так це чи ні, обґрунтуйте свою точку зору. 4) Національні окраїни Російської імперії, їх подальша доля. Від імені М.Грушевського зробіть відповідний історичний аналіз.

В Україні проектне навчання використовується переважно у вигляді методу самонавчання учнів, як підготовчий етап для значущого в межах теми уроку.

4. Інтегрована (комплексна) система навчання

Комплексна система навчання – це система, за якою навчальний матеріал вивчається в школі за певними темами-комплексами. Організаційні форми навчання за цією моделлю в цілому мало чим відрізняються від традиційного уроку. Але навчання будується на проблемній основі і діалогічних методах. Для кращого розуміння сутності цієї системи навчання приведемо конкретний приклад. У сьомому класі на уроці на тему: “Імперія Карла Великого” вчителька ЗОШ №2 м. Херсона Л.Жарова організує діалог: “Ми і люди епохи Карла Великого: спільне і відмінне у поглядах на життя”. Урок проводиться у вигляді обміну думками, у формі описування життя сучасних людей з їхніми проблемами і співставлення з життям людей зазначеної епохи.

Найбільш яскраво інтегрована система навчання представлена в “школі діалогу культур”. Зазначена модель навчання ґрунтується на інтеграції змісту гуманітарних предметів на культурологічних засадах, розуміння учнями людини певної історичної епохи через роботу з історичними текстами даної епохи.

Мета навчання за моделлю “діалогу культур” полягає не в тому, щоб учні засвоїли навчальну програму з історії, а у плеканні ідеалу “людина культури”. За В.Біблером людина культури – це людина яка відмовляється від привласнення готових істин і така, що самовизначається.

Навчання за моделлю “діалогу культур” будується на принципах: культурологічності, історичності, діалогічності, циклічності, проблемності.

Організація навчання за моделлю “діалогу культур” може здійснюватися в межах інтегрованого курсу “Історія культури”, який поєднує в собі матеріал історії, літератури, образотворчого мистецтва та інтегроване викладання історії та літератури.

Література:

1. Баханов К.О. Інноваційні системи, технології та моделі. – Запоріжжя, 2000.

2. Баханов К.О. В пошукух інноваційних технологій викладання історії // Історія в школах України. – 1996. - №1. – С.20-25.

3. Баханов К.О. Технологія групової творчої справи // Історія в школах України. – 2000. - №1. – С.23-29.

4. Инновационное обучение и наука. Научно-аналитический обзор. – М., 1992.

5. Лазукова Н.Н. Использование технологического подхода в обучении истории // Преподавание истории и обществоведения в школе. – 2001. - №1. – С.59-68.

6. Сиплина Е.В. Как сделать эффективным урок истории // Преподавание истории и обществоведения в школе. – 2001. - №2. – С.63-70.

7. Степанищев А.Т. Методика преподавания и изучения истории. – М., 2002.